Показ дописів із міткою Ягуар і Місяць. Показати всі дописи
Показ дописів із міткою Ягуар і Місяць. Показати всі дописи

Пабльо Антоніо Куадра. Нова індіанська кераміка

 
Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Нова індіанська кераміка
 
Старі символи,
накреслені на глині,
позабувалися. Віки й віки
падає на нас безчестя.
         І от прийшов чоловік
зі своїм мекапалем
і виладив на землю глеки.
— На цьому жбані, — мовив,—
новий символ.
І підніс його в руках,
і очі мої заридали:
символ цей було написано
кров’ю народу.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Портрет змії

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Портрет змії
 

                      Твоє
                      ОкО,
                      де
                      бачив
                      незрушне чекання на труп.
                                                     Холодна
                                                   нерухома
             зіниця, що дивиться і не видить
                                                       Бачить
у безчассі: гадина, виноградина
остовпіння,
обвиває листям, що агонізує,
фалічну опору
                      «Хвилюйся і ковзай. Я тут
                                                     або там.
У своєму початку».
Корінь
моєї непокори
що ним здіймається, у соці, смертельне запитання.
О,
стара носійко щастя:
                      Отруто.
                      Побачив
                      у твоєму
                      оці
                      власне
                      око,
            яке ненавидить у тобі те, що кохаю.
 
. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Мітологія ягуара

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Мітологія ягуара


Дощ, найдавніше створіння,
— древніше навіть за зорі, — сказав:
«Нехай з’явиться живий і чутливий морох».
Й утворилася його шкіра; відтак
блискавка — вдарила у своє кресало і мовила:
«Устромися у лапу». І став кіготь:
лють, занурена в ніжність.

«Нехай в тебе буде, — сказав тоді вітер,
насвистуючи на своїй окарині, — ритм,
властивий бризу».
                                І рушив
мов гармонія, мов міра,
створені богами для танцю.
Але вогонь позирнув на це і зупинив;
то було місце, де розділилися «так» і «ні»,
— де роздвоїлося жало змії, —
та прорік: «Твоя шкіра буде з тіні й ясноти».

І постало його королівство смерти, непевне
та сліпе.
        Однак чоловіки засміялися. «Маячня!» —
назвали вони цю гнітючу дуальність,
коли до злочину приєднався Випадок.

Тепер уже не Необхідність із її похмурим законом
    (за яким земля пожирає місяць, щоб живити свої голодні ночі,
     а слабкі годують своєю кров’ю славу сильних),
але Таїна керувала винищенням. Сліпа фортуна,
Доля, що затьмарює погляд Справедливости.
«Боги! — загукали непокірні. —
Ми читатимемо за небесними світилами
потаємні правила Долі».

І блискавка почула цей гук зі своєї безсонної 
блідоти. «Горе тобі, людино!» — 
промовила і запалила 
у пустих очних западинах ягуара
жахливу близькість світила.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Ода вечоровій зорі

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Ода вечоровій зорі

У палючій омані
обійми мене міцно, учорашня кохана,
рук твоїх пам’яттю

Твій цілунок був міцним, наче слово
Його любосний пах такий сильний,
                            що його дихання
                            досі розпікає
                            жарини ночі

Знаю, що вічним
або поезією
є перебіжне.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Погляд — це пес, що виє здаля...

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Погляд — це пес, що виє здаля...

Король Ягуар
наслав моїм очам пару розлючених щенят.

Він знав одного поета,
який полював чарівних птахів,
неперевершеного слідопита,
мандрівного сагайдакаря.

Проте — а це було у часи моєї проминулої юности —
я сказав злому чарівникові:
«Припни моїх щенят.
Я втомився, хочу полежати під деревом у спокої».

Відказав: «Не звертай на них уваги.
Вони вкусять за щиколоток богиню, яка тебе полишить.
Моя сестра, плямиста пані Місяць, обожнює,
коли втомлене серце знову починає битися швидше.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Дівчата, що граючи творять магічну астрономію

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Дівчата, що граючи творять магічну астрономію

На величезному нічному стадіоні
засапані богині з мерехтливою шкірою
креслять нові орбіти.
                                       Росана
 — переможниця — розширює всесвіт,
і далека зірка перетинає ніч,
підкорюючись встановленому нею закону.
Венера у її руці летить і повертається,
й инші бліді владні руки врівноважують,
накреслюють, перетинають свої орбіти:
легкі світила, чарівливі, покірливі світила.

Богині — достойні владарки —
аплодують
над горизонтом...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Урна із профілем політика

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Урна із профілем політика

Каудильйо є мовчазним
(малюю обличчя безмовне).

Каудильйо могутнім є
(малюю його сильну руку).

Каудильйо є командиром озброєних чоловіків
(малюю ось черепи мертвих чоловіків).


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Смарагдове намисто

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Смарагдове намисто

Мов смарагди що я їх свердлю
мов смарагди що насиляю на нитку
                   мій спів.

Мов смарагди я їх я свердлю
мов смарагди що насиляю на нитку
                   моє життя.

Моє життя і мій спів — на нитці.


. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Тужіння дівчини над померлим воїном

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959



Тужіння дівчини над померлим воїном

З давніх давен
небо плаче.
            Та юнак цей — сльоза одинока,
юнак цей — роси краплина.

З давніх давен
смерть кружляє.
            Та новим є твоє мовчання
і незнаним досі є біль мій.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Обличчя дівчат, що споглядають себе у річці

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959



Обличчя дівчат, що споглядають себе у річці

У швидкоплинному часі потоку
роздивляюсь свій лик нерухомий.
Ріка Сходу уносить померлих,
та життя зберігає їх у своєму пливкому свічаді.
            Завтра ти почуєш мій спів
з вуст дівчат,
які сходять
до річки.
            І у водах Сходу
виявляться обличчя,
які сьогодні з’являються у моїй пісні...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Написано біля блакитної квітки

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Написано біля блакитної квітки

«Не наважуюсь окреслити крило колібрі,
аби пензель не зашкодив
його маленькій свободі».

                                                 Пам’ятай,
можновладцю, це одкровення майстра,
коли писатимеш закони для слабких.

                                 Дослухайся,
дівчино, цього рече́ння гончара,
коли мої губи наблизяться.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Про збірку «Ягуар і Місяць»

Збірка Пабльо Антоніо Куадри «Ягуар і місяць» («El Jaguar y la Luna») вийшла у Манагуа 1959 року. Її назва відсилає нас до латиноамериканських легенд, персонажем яких часто виступає ягуар — найбільший і найпотужніший хижак сельви. Поширеним сюжетом цих легенд є історія про те, як місяць ховає ягуара від мисливця, котрий хоче його вбити. Ось одна з них: http://www.bibmondo.it/att/luna/doc/fav3-es.html.

Автор власноруч проілюстрував поезії збірки графічними зображеннями, у яких відтворив малюнки на стародавній індіанській кераміці. Кожна поезія ніби оповідає історію, що стоїть за малюнком.

Куадра писав:
«Ця поетична збірка є дуже оригінальною, „аборигенною“ і особистою. Її безпосереднім джерелом є не література, а живописні форми наших малюнків на доколумбійській кераміці».
«Es el libro de poemas más original, aboriginal y mío. Está arrancado directamente no de lo literario, sino de las formas pictóricas de nuestros dibujos en cerámicas precolombinas».


Пабльо Антоніо Куадра. Народження сонця

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959

Народження сонця

Я винаходив нові світи. Я вимріював ночі
з невимовних матерій. Творив променисті світила,
вибóрні зірки, що ставали такими близькими,
якщо дивитись на них, примруживши очі.
            Ніколи, одначе, мені
не повторити той перший день, коли наші батьки
вийшли зі своїми племенами з вологої сельви
і подивилися на схід. І почули ревіння
ягуара. Пташиний спів. І узріли,
як звелася людина із паленіючим видом.
Юнак з осяйним обличчям,
чий погляд палкий висушував трясовиння.
Високий розпашілий юнак із палаючим видом.
Чиє обличчя осявало світ.

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. У серпневу спеку...

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959



У серпневу спеку...

Мов янголи Фра Анджеліко, що водять танок у хліві,
граційні озерні птахи, збуджені і галасливі,
одного дня на моїх очах у наївній потісі
танцювали навколо трупа зміїного
так, мов зі смертю цієї істоти назавжди скінчилося Зло.
Так само і люди на вулицях ликували, вимахували прапорами,
уважаючи, що усю оту шкоду завдавала єдина людина,
і танцювали на сонці,
коли у темній тіснині чийогось серця, а може, двох,
облаштовувала собі кубло нова тиранія...

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)

Пабльо Антоніо Куадра. Ніч — це незнайома жінка

Зі збірки «Ягуар і Місяць», 1959


Ніч — це незнайома жінка

Дівчина подорожнього питає:
 — Чому не зайдеш? Вогнище палає
моє вогнем жарким.
                                   А незнайомець:
 — Поет я,  — каже, —  і мене цікавить
сама лиш ніч.
                        Вона тоді вкидає
у вогнище золу, і промовляє
у темряві наблизившись:
                                          — Поете,
торкнись мене, і ти пізнаєш ніч!

. . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . . (переклад мій)